Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Стратегія фірми на зовнішньому ринку

Стратегія фірми на зовнішньому ринку
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Стратегія фірми на зовнішньому ринку


Поведінка організації на зовнішньому ринку істотною мірою визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому рівні стратегічного управління. Водночас стратегія зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління. Вона передбачає співставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування прийняття оптимального рішення.
Вироблення ринкової стратегії має шість етапів:
1. Всебічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності фірми:
•    становище фірми на ринку товарів та послуг, що поставляються підприємством за теперішньої структури виробництва і збуту;
•    діяльність фірми з позицій споживача товарів та послуг;
•    діяльність фірми з позицій ринку.
2. Аналіз ринку майбутнього:
•    співставлення ставища фірми з ємністю майбутнього ринку;
•    аналіз коливання кон'юнктури ринку на потенційні обсяги і умови збуту товарів і послуг.
3. Аналіз можливостей фірми:
•    очікуваний обсяг зовнішньоекономічної діяльності;
•    доцільність переорієнтації на нові ринки збуту;
•    діяльність у новому середовищі та доцільність скорочення її в традиційних сферах і сегментах ринку.
4. Аналіз бюджетно-податкової політики:
•    бюджетно-податкова політика всередині країни та її вплив на фірму;
•    бюджетно-податкова політика за рубежем та її вплив на фірму.
5. Тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв’язків і оцінка очікуваного впливу на умови функціонування організації:
•    прогнозні зміни в зовнішньоекономічної політиці різних країн, у їх загальногосподарській кон'юнктурі, тенденції розвитку світового ринку.
•    Результати всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв’язків, прогнозних оцінок і перспективних умов розвитку на всіх п’ятьох етапах слугують вихідною базою для формування довгострокової стратегії поведінки організації.
6. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності передбачає:
•    формування глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної діяльності;
•    розробку альтернативних варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності;
•    поділ (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної діяльності на кілька взаємозалежних під цілей;
•    порівняння варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності, вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків їхньої реалізації і формування стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку.
В залежності від того, займається підприємство експортом чи імпортом використовують різні варіанти стратегії.
Стратегія експорту. Фірми, що починають свою міжнародну діяльність, часто віддають перевагу тим ринкам, для яких потрібні мінімальні зусилля щодо адаптації продукту і коригування маркетингової стратегії.
В цілому процес вибору закордонних ринків здійснюється на базі наростаючого за ступенем деталізації аналізу (рис. 1.1).
Модель „чотирьох фільтрів”, яка вперше була запропонована Р. Волвурдом, дає змогу з великої кількості країн вибрати декілька найбільш перспективних з погляду не лише загального ринкового потенціалу, а й конкретних особливостей фірми, а також цілей її закордонної діяльності.
Компанії, що займається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати у зв’язку з цим деякі важливі функції - співробітники компанії чи інші фірми за контрактом. Мова йде про такі функції:
    дослідження ринку;
    стимулювання збуту, одержання замовлень;
    виконання кредитних досліджень, здійснення платежів та інкасація надходжень;
    організація перевезення вантажів за кордон;
    підтримка персоналу фірми, що займається збутом, і розподілом.
При експорті фірма вибирає сама варіанти продажу товарів – або це буде прямий, або непрямий продаж.
Варіант прямого продажу вибирається експортером заради встановлення більш жорсткого контролю над функціями маркетингу й одержання більш високого прибутку. Він може продавати її представнику своєї фірми з питань збуту або агенту в справах продажу, що працює за комісійні, іноземному оптовику, що одержує право власності на продукцію й отримує прибуток на кінцевому етапі всього процесу, тобто продаючи товари споживачам.
Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу. Це можна зробити декількома способами – від створення спеціального міжнародного відділу до формування самостійної міжнародної діяльності, пов’язаної з експортом.
Непрямий продаж означає, що виробник діє через іншу фірму-посередника в країні базування, спрямовуючи свою продукцію на міжнародний ринок.
Стратегія імпорту. Фірми найчастіше віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна, якість; не доступність певних матеріалів у своєї країні; прискорення і безперервність поставок, більш ефективне технічне обслуговування; сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо у зв’язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати якісні товари з країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв’язок з іноземними підприємствами, що є іноземними Філіями головної фірми. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:
•    розписки за товари, передані транспортно-експедиційній компанії для перевезення до місця кінцевого призначення;
•    контракти на надання послуг з боку транспортно-експедиційній компанії;
•    документи, що засвідчують право власності на товар.
Найважливішою стратегічною проблемою є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами, пов’язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми частково зумовлені її спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити вищі прибутки за рахунок створення своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговування місцевих ринків, на противагу укладенню субконтракту на реалізацію цих функцій зі сторонніми (зовнішніми) фірмами. Найважливішим чинником, який зумовлює внутрішньо фірмовий імпорт, є технологічна досконалість продукції.
Незважаючи на вигоди, з послугами іноземними постачальників пов’язані й деякі труднощі:
    вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошою репутацією;
    час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніх контрактів з іноземним персоналом;
    політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин із персоналом іноземного підприємства;
    коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції;
    митні тарифи і мита; витрати на оформлення на додаткові документації, необхідної для митного очищення;
    транспортно-логістичні операції; мова; культурні і соціальні традиції.
Етап I.     Планування потреб у закупівлі певних товарів. На цьому етапі йде аналіз потреб ринку, конкуренції усередині галузі та появлення нових конкурентів, товарів-субститутів. На базі цього аналізу а також на основі аналізу закупівель і продаж за попередні роки визначається потреба закупівлі.
Етап II.    Аналіз ринку постачальників. Джерела інформації – реклама, спеціалізовані видавництва, Internet-видання та каталоги, інформація зі спеціалізованих виставок, та інформації від клієнтів та від посередників. Визначення потенційно важливих постачальників та встановлення контакту з ними може здійснюватись через конкурентні торги чи письмові переговори між постачальниками та фірмою-споживачем. Поширеною формою пошуку потенційних постачальників є конкурентні торги (тендери) [7, с. 98]. Вони проводяться у разі, коли передбачається налагодження довгострокових зв’язків між постачальником та споживачем, і вигідні обом сторонам угоди. Постачальник одержує чітку уяву про умови роботи зі споживачем. Споживач, у свою чергу, з одного боку вирішує проблему одержання пропозиції, що відповідає його вимогам, а з другого – вибір найкращого постачальника.
Етап III.    Перевірка постачальників щодо надійності постачання та фінансових відносин з ними. На допомогу можуть прийти як Торгово-Промислова Палата, так і банківська установа імпортера (яка може перевірити існування банківських реквізитів експортера), консультації юридичних осіб, інформаційні агенції, поручительства від шановних клієнтів та постачальників.
Етап IV.    Встановлення контакту з постачальником та процес переговорів. Переговори ведуться як щодо ціни товару, якості, умов постачання, умов оплати, та необхідних документів. Важливим елементом являється укладення контракту на постачання.
Міжнародна діяльність передбачає активний пошук партнерів за рубежем. Перспективні взаємовигідні відносини завершуються укладанням відповідного контракту.
На світовому ринку, за деякими підрахунками, діють понад 10 мільйонів типових контрактів. Складання контракту – нелегка справа, що вимагає значних затрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Завдання уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло уже давно. Ще наприкінці ХХ століття в Англії вперше з’явилися типові контракти.
Контракт – договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі. Цей документ містить письмову домовленість сторін про поставку товару: зобов’язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму чи зобов’язання сторін виконати умови товарообмінної операції.
Складання контракту - дуже важлива складова зовнішньоекономічної угоди, оскільки саме цей документ регламентує умови угоди, права й обов'язки, а також відповідальність сторін у випадку невиконання договірних умов.
На відміну від угоди внутрішнього характеру зовнішньоторговельна операція відрізняється значним ступенем складності. У цьому зв'язку, укладаючи зовнішньоекономічну угоду, необхідно приділити особливу увагу виконанню партнером узятих на себе зобов'язань. Із цією метою текст зовнішньоекономічного договору (контракту), на відміну від контрактів усередині держави, необхідно постачати широким набором гарантій виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
За українським законодавством, права та обов’язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту чи в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої згоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра виступає: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації); довірителем – у договорі доручення; перевізником – у договорі перевезення.
Зміст контракту складають його умови, про які сторони, що укладають угоду, договорились у процесі укладання контракту.
До обов’язкових умов укладення контракту належать:
1. Преамбула;
2. Предмет контракту;
3. Якість та кількість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);
4. Базисні умови поставки;
5. Ціна та загальна вартість контракту;
6. Умови платежів;
7. Умови здачі (приймання) товару (робіт, послуг);
8. Упаковка та маркування;
9. Форс-мажорні обставини;
10. Арбітраж;
11. Юридичні адреси.
У пункті «Преамбула» визначається повне найменування сторін-учасників імпортно-експортних операцій, під якими вони офіційно зареєстровані, подається скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», та ін.) та
«Предмет контракту» визначає вид контракту і містить інформацію про конкретний товар (роботи, послуги), який один із контрагентів зобов’язаний поставити іншому із зазначенням точного найменування марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується. Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною контракту.
«Кількість та якість товару» – залежно від номенклатури, кількісна одиниця товару, характерна для певного виду (тони, барелі, штуки, комплекти, мішки). Сторони можуть домовитися щодо методів визначення якості товару і це, передусім:
1)    відповідність стандартам;
2)    визначення якості за зразками:
а) для покупця;
б) для продавця;
в) для торгової палати чи іншого органу, який видає сертифікат якості;
3) опис товару.
Ці вимоги до товару мають бути однаковими і для продавця, і для покупця.
Базисні умови поставки визначають, яким чином продавець і покупець розподіляють відповідальність, витрати і ризик при здійсненні контракту.
З метою однакового розуміння сторонами контрактів термінів Міжнародною торговою палатою України розроблено правила їх тлумачення, які вперше було опубліковано у 1936 р. У збірнику під назвою «Інкотермс». З розвитком ЗЕД до сих правил вносились зміни і доповнення. Нову і чинну в даний час редакцію «Інкотермс» було прийнято у 2003 р. Указом Президента України від 04.10.1994 р. встановлено обов’язковість додержання правил «Інкотермс» суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Всі умови можна розділити на чотири групи: E, F, C, D (додаток 1).
Група Е включає умову EXW (ex works). Ця умова забезпечує мінімальний ризик для продавця. Продавець лише надає товар покупцеві на своєму заводі чи складі і несе відповідальності за його навантаження. Усі витрати і ризик, пов’язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець.
Група F включає такі умови:
•    FCA (free carried at…) – франко-перевізник – обв’язки продавця вважаються виконаними після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, вказаного покупцем, у визначеному місці і пункті. Якщо щодо укладення контракту з перевізником потрібна допомога продавця, то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця. Умова FCA діє для будь якого виду транспорту.
•    FAS (free alongside ship) – умова, яка визнає виконаними обов’язки продавця, коли товар розміщується вздовж борту судна на причалі чи на ліхтерах у зазначеному порту відвантаження. За умовами терміна FAS на продавець має обов’язок по митному очищенню товару для експорту.
•    FOB (free on board) – умова, яка означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконано після того, як товар передано через поручні судна у визначеному порту відвантаження і вимагає від продавця митного очищення товару на експорт від продавця.
До групи С входять чотири умови:
•    CFR (cost and freight) – вартість і фрахт – умова, яка визнає, що продавець повинен відшкодувати витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до визначеного порту, але ризик втрати чи пошкодження товару а також любі додаткові розходи, виникаючі після відвантаження товару переходять від продавця до покупця. На продавця покладається обов’язок по митному очищенню товару.
•    CIF (cost, insurance, freight) – умова, що означає, що продавець має такі самі обов’язки, як і у CFR, крім цього він забезпечує морське страхування проти ризику покупця від втрати товару при перевезенні. Продавець складає договір страхування і оплачує страхову премію.
•    CPT (cost paid to) – умова, щодо якої продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення. Ризик пропажі або пошкодження товару, а також додаткові витрати, обумовлені обставинами, які виникли після поставки товару перевізникові, переходять від продавця до покупця після поставки товару на зберігання перевізникові.
•    CIP (cost, insurance paid to…) – умова, при якій продавець додатково до попередніх умов повинен забезпечити страхування вантажу проти ризику покупця від втрати або пошкодження товару від перевезення. Продавець укладає договір страхування та сплачує страхову премію.
До групи D входять такі умови:
•    DAF (delivered at frontier) – умова, що означає, що обов’язок продавця щодо доставки виконаний, коли товар, очищений від мита, передається на експорт у визначеному пункті і місті на кордоні, але до митного кордону сусідньої країни. Треба щоб кордон, про який йдеться, був конкретно визначений із зазначенням найменування пункту і місця.
•    DES (delivered ex ship) – обов’язок продавця виконаний після того, як товар передається покупцеві на борту судна не очищеним від мита на імпорт у визначеному порту призначення (використовується для морського і річкового транспорту).
•    DEQ (delivered ex quay) – обов’язок продавця виконано після того, як він подає товар у зазначеному порту призначення очищеним від мита на імпорт.
•    DDU (delivered duty unpaid) – обов’язок продавця виконано після того, як він надає товар у розпорядження покупцеві у зазначеному місці в країні імпорту. Застосовується незалежно від виду транспорту.
•    DDP (delivered duty paid) – обов’язок продавця виконано після того, як він надав товар у зазначеному місті країни імпорту. Продавець надає максимальні зобов’язання, тобто всі ризики, пов'язані із транспортуванням товару, включаючи будь-які збори (митне очищення, а також оплату митних формальностей, мит, податків та інших зборів) для імпорту в країну призначення.
Ціна та загальна вартість контракту. Суб’єкти ЗЕД мають бути обізнані передусім із рівнем і базисом цін, знати способи розрахунку цін на товари та фіксації цін у контракті, визначитись, у якій валюті буде встановлена ціна товару і в якій проводитимуться платежі, як уникнути валютних ризиків.
Якщо, згідно з контрактом, постачаються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю кожного сорту, марки, а окремим пунктом контракту вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бути вказані у специфікації, на яку робиться посилання у тексті контракту.
Умови платежів визначають за моментом оплати товарів стосовно часу поставки. Виділяють три способи платежу:
1) платіж готівкою – це та форма оплати, яка здійснюється в порту упродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця, до моменту переходу до нього прав власності на даний товар;
2) авансовий платіж - виплата покупцем обумовлених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення;
3) платіж у кредит - здійснення розрахунків за угодою через певний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпортеру комерційного кредиту.
Умови здачі. Приймання – здача проводиться за кількістю відповідно до товаросупроводжувальних документів, за якістю – відповідно до документів, що засвідчують якість товару. Також у цьому пункті контракту термін та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупроводжувальних документів.
Упаковка і маркування товару у практиці міжнародної торгівлі залежить від її призначення: з рекламною метою, для розфасування, зберігання товарів. Вимоги до упаковки товарів можна умовно поділити на:
- загальні (визначають зобов’язанням усіх експортерів забезпечити фізичне зберігання вантажу при доставці за базовими умовами);
- спеціальні (вимоги, як правило імпортерів – особливі вимоги до маси та габаритів вантажів, ураховуючи наявні підйомні та транспортні засоби).
Обов’язковим застереженням зовнішньоекономічних контрактів є пункт «форс-мажор», або непередбачені обставини непереборної сили, через яку виконання зобов’язань однією зі сторін, що уклали угоду, стає повністю або частково неможливим. Цей розділ містить відомості про те, в яких випадках умови контракту можуть бути не виконаними частково, або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. При цьому сторони звільняються від відповідальності на термін дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання контракту частково, або в цілому без додаткової фінансової відповідальності.
Пункт «Санкції та рекламації» встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань.
Включаючи пункт «Арбітраж» до зовнішньоекономічного контракту, необхідно визначити за законодавством якої країни будуть розглядатися дані суперечки та який вид арбітражу буде використаний у тому чи іншому випадку. Існують постійно діючи та тимчасово діючи арбітражні суди. Постійно діючи суди розглядають суперечки відповідно до регламенту, прийнятого даним судом. Вони існують при Торгово-промислових палатах або при міжнародних біржах. Тимчасово діючи арбітражні суди створюються під час виникнення суперечки за конкретним контрактом. Тому в контракті або додаткових документах має бути зафіксовано, хто буде виступати в ролі арбітра.
Законодавство практично всіх країн світу допускає звернення іноземних юридичних і фізичних осіб до судів загальної компетенції зі скаргою на будь-яку фізичну або юридичну особу, що знаходиться під юрисдикцією цієї країни. При цьому треба дотримуватися таких основних вимог:
-    між країною позивача і країною відповідача має діяти міжурядова угода про взаєморозрахунки (конверсією однієї національної валюти в іншу);
-    позовна заява має бути скерована до суду лише через міністерства юстиції обох країн;
-    між обома країнами має бути укладена угода про взаємне визнання судових рішень, що дає можливість зробити обов’язковим виконання рішення суду однієї країни в іншій;
-    мито має бути сплачено у національній валюті, а позов оформлено відповідно до чинного у цій країні законодавства.
У випадках виникнення складностей, проблем або сумнівів щодо правильності рішення суду іншої країни суб’єкт ЗЕД має право звертатися за роз’ясненнями до Вищого арбітражного суду своєї країни.
У підсумковій частині контракту за домовленістю сторін можуть визначатися додаткові умови: гарантії якості, умови залучання субвиконавців контракту, агентів, перевізників, умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, страхування, порядок сплати податків, мита, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту контракт починає діяти, мова угоди, та ін.
Після перелічення усіх умов контракту вказуються повні юридичні адреси, повні поштові та платіжні реквізити (номер рахунка, назва та адреса банку) контрагентів. Контракт засвідчується підписами уповноважених представників і печатками.
Контракт вважається виконаним, коли сторонами виконано належним чином усі умови, зафіксовані у контракті.
Етап V.    Пошук перевізника та оптимального шляху та способу доставки товару. При виборі перевізника беруться до уваги вартість перевезення, терміновість, вимоги до підготовки митних документів, надійності перевізника, або специфіки даного товару. Існує безліч варіантів вибору перевізника в залежності від пріоритету цих факторів.
Етап VI.    Процес купівлі-продажу та постачання товару. На цьому етапі імпортер отримує рахунок від іноземного постачальника та робить оплату. Відстеження товару на його шляху до імпортера.
На цьому етапі велике значення як у процесі імпорту, так і експорту має використання логістичних ланок на шляху від постачальника до клієнта. Основним завданням логістики є створення інтегрованої ефективної системи регулювання матеріальних інформаційних потоків, що забезпечує високу якість постачання продукції. З виконанням цього завдання найтісніше поєднується вирішення таких проблем [6, c. 405]:
•    відповідність матеріальних та інформаційних потоків;
•    контроль за матеріальним потоком і передача даних про нього в єдиний центр;
•    визначення стратегії й технології фізичного переміщення товарів;
•    розробка способів управління операціями руху товарів;
•    подолання розбіжностей між наміченими цілями та можливостями закупівлі і виробництва (продажу).
Етап VII.    Підготовка всіх необхідних документів для митного оформлення та очищення товару від імпортного мита. Підготовка специфікацій, митних декларацій, інших необхідних документів зі сторони митного брокера та сам процес митного очищення.
Етап VIII.    Продаж товару покупцеві, або посереднику чи агенту із продажу підприємства. Продаж споживачам як усередині країни, так і зарубіжним споживачам. Треба зауважити, що імпортне постачання може бути як не посередньо клієнту (якщо він розташований на значній відстані від фірми-імпортера та має можливість здійснювати митне очищування товару), так і фірмі-імпортеру.
Етап IX.    Зворотний зв’язок із покупцем та контроль імпортної стратегії. Отримання інформації від клієнта стосовно якості товару та вироблення стратегії на подальшу діяльність. На цьому етапі відбувається контроль імпортної діяльності підприємства.
Імпортуючи товари в іншу країну, фірма повинна досконало знати роботу митниці. Коли товар прибуває до порту призначення, імпортер зобов’язаний заповнити на митні документи, в яких вказуються приблизна вартість і митна категорія вантажу. Існує понад 10 тис. митних категорій товарів, і майже 60% із них можуть тлумачитися неоднозначно, тобто конкретна партія товарів може бути віднесена більш ніж до однієї категорії. Потім митниця досліджує товар на предмет можливих обмежень. Після цього може бути сплачене мито, і товар буде пропущений у країну. Розмір мита залежить від країни походження товару, його типу та інших чинників.
Брокер чи якийсь інший консультант з імпорту може допомогти імпортеру звести до мінімуму мито, для чого він:
-    обмежує відповідальність імпортера, правильно вказуючи країну походження товару. Оскільки розмір мита на імпортні товари часто залежить від характеру товару і країни походження, можна допомогти зниження розмірів мита, якщо правильно зазначити країну походження товару;
-    оцінює товари так, що вони потрапляють до категорії, на яку поширюється більш сприятливий митний режим. Різні категорії продукції обкладаються різними митами. Наприклад, мито на готові вироби значно вище, ніж на деталі та компоненти;
-    визначає категорію так, що вона підпадає під знижки. Наприклад, експортери можуть використовувати імпортовані деталі й компоненти, за які вони сплачують імпортне мито, у своєму виробничому процесі. Знижка дає їм можливість відшкодувати до 99% мита, сплаченого за імпортні товари, що включають ці імпортні комплектуючи;
-    домагається відстрочки сплати податку, використовуючи митні склади і вільні зони для зовнішньої торгівлі. Фірми не зобов’язані сплачувати мита на імпортні товари, що знаходяться на зберіганні на митних складах або зонах для зовнішній торгівлі, поки їх не направляють у країну для збуту чи використання у виробничому процесі. Це дає можливість компанії зберігати товари, але не сплачувати мито негайно після їх прибуття в країну.
Іноді імпортовані товари негайно відправляються на експорт, використовуються для складання проміжних компонентів чи кінцевої продукції, що потім експортується. Такий різновид дій може дозволити компанії цілком або частково відшкодувати (за рахунок знижок) будь які імпортні мита.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить