Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства


Поняття "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" - порівняно нове. Для того, щоб з'ясувати його суть і особливості, необхідно спочатку з'ясувати зміст поняття "зовнішньоекономічна діяльність".
Менеджмент, як і управління, в загальному вигляді означає вплив системи, що управляє (суб'єкта управління), на систему, якою управляють (об'єкт управління), з метою досягнення запланованих результатів. Зміст менеджменту визначається:
По-перше, його сферою, тобто тим об'єктом, про управління яким іде мова. Такою сферою може бути виробництво, транспорт, торгівля, фінанси, інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність. Звідси конкретизація видів менеджменту: менеджмент виробництва, менеджмент фінансів, менеджмент торгівлі, менеджмент інвестицій, менеджмент ЗЕД і т.д.;
По-друге, рівнем управління, тобто тим рівнем, на якому здійснюється управління даним об'єктом, даною сферою. Таким рівнем може бути державний рівень, регіональний, галузевий, рівень виробничого підприємства та ін. Якщо сфера управління визначає конкретний вид менеджменту, то рівень управління вносить свою специфіку в даний вид менеджменту.
Щоб з'ясувати, що являє собою менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, в чому його суть і особливості, яке місце він займає в економіці підприємства, звичайно, спочатку необхідно з'ясувати суть і зміст сфери його управління, тобто зовнішньоекономічної діяльності.
На думку ряду спеціалістів, поняття "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД) з'явилось в Україні з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним з центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку ЗЕД на рівні господарських суб'єктів.
В результаті проведення економічних реформ в зовнішній сфері сформувалось два поняття: "зовнішньоекономічні зв'язки" і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).
На відміну від ЗЕЗ, які являють собою різні форми, засоби і методи зовнішньоекономічних відносин між країнами, ЗЕД висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.
ЗЕД розглядають як один із аспектів ЗЕЗ. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другої-такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.
Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути:
1.Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.
2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.
3. Залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.
4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.
5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.
Треба підкреслити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни але й кожного господарського суб'єкта.
ЗЕД - поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції. Кожен з видів ЗЕД здійснюється в певних формах. Наприклад, формами зовнішньої торгівлі являється експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт. Формами виробничої кооперації - спільне виробництво на основі спеціалізації, спільні підприємства двох чи більше іноземних партнерів, підрядна кооперація та ін.
Матеріальна основа ЗЕД - зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.
Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:
- зміцнення і нарощування експортного потенціалу;
- активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;
- підвищення конкурентоздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;
- розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
З'ясувавши суть і зміст поняття "зовнішньоекономічна діяльність", можна дати визначення поняття "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності". В самому загальному вигляді він являє собою управління виробничо-господарською і комерційною діяльністю підприємства; пов'язаною з його виходом на зовнішній ринок, в зовнішнє міжнародне середовище з метою більш повного використання зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту.
В ролі системи управління тут виступає зовнішньоторговий апарат управління підприємства, а в ролі системи, якою управляють (об'єктом управління), виступають виробничі, функціональні та інші підрозділи даного підприємства, котрі приймають участь прямо чи через посередника в зовнішньоторгових операціях, з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії.
Мета управління підприємством - це кінцевий бажаний результат, що досягається шляхом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту.
Оскільки ЗЕД як об'єкт даного виду управління являється складовою частиною господарської діяльності підприємства, то і менеджмент ЗЕД розглядається як складова частина загального менеджменту підприємства. Такий підхід до визначення поняття менеджменту ЗЕД має важливе практичне значення. Він дає можливість глибше розглянути його зміст, з'ясувати спільні риси і відмінні особливості в співставленні з внутрішнім менеджментом.
І так, будучи складовою частиною загально-фірмового, управління, менеджмент ЗЕД має з ним спільні риси. Насамперед, це відноситься до загальної стратегії підприємства. Загальна ринкова стратегія підприємства - основний орієнтир при організації управління ЗЕД. Спільними в своїй основі для внутрішнього і зовнішнього менеджменту являються також принципи і функції управління, технологія прийняття рішень, основні методи управління і т.ін.
В той же час менеджмент ЗЕД має свої специфічні риси, що обумовлено особливостями об'єкта управління, частково тим, що:
- керована господарська діяльність підприємства здійснюється в іншій (зовнішній) сфері і на іншому (міжнародному) рівні;
- охоплює більш широкий територіальний простір, різний по наявності природних багатств, кліматичних, часових та інших факторів;
в світових господарських зв'язках приймає участь більша кількість господарських суб'єктів, що функціонують в різних політичних, економічних, правових і культурних умовах і таких, що мають своє уявлення про цінності;
в ролі суб'єктів ЗЕД виступають не тільки підприємства і виробничо-господарські комплекси, але й держави зі своєю зовнішньоекономічною політикою, зі своєю стратегією в сфері ЗЕД, своєю сукупністю інструментів впливу на цю сферу;
в міжнародній сфері широко використовуються міждержавні інструменти і засоби впливу на зовнішньоторгові та інші відносини господарських суб'єктів. Все це і виявляє той факт, що менеджмент ЗЕД - відносно самостійна частина загального (внутрішнього) управління підприємством. Він має свою специфічну мету, завдання і функції, свої закономірності, правила і норми, котрі треба знати і враховувати в практичній діяльності по управлінню ЗЕД.
Формування в Україні конкурентоспроможної економіки та здійснення на цій основі гармонійного входження у міжнародний поділ праці залежить від динамічних позитивних структурних змін в реальному секторі й сфері послуг, динаміки переорієнтації зовнішньої торгівлі і особливо експорту на перспективні ринки, підтримання конкуренції на внутрішньому ринку. Це актуалізує потребу у формуванні Україною наступальної стратегії у зовнішньоекономічній сфері.
Зовнішньоекономічна активність вітчизняних підприємств у 2010 р. обумовила низку тенденцій, які сформували позитивні передумови реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни у 2011 р. Зокрема, йдеться про такі складові розвитку зовнішньоекономічних відносин у 2010 р., як:
- збереження курсової стабільності національної валюти;
- сприятлива кон’юнктура для традиційної вітчизняної експортної продукції на зовнішніх ринках;
- зростання платоспроможності населення, що стимулювало споживчий попит;
- зростання обсягів промислового виробництва в умовах підвищення обсягів споживання на внутрішньому ринку;
- збереження лібералізації умов експортно-імпортної діяльності;
- зміцнення банківської системи, що сприяло фінансовому забезпеченню учасників зовнішньоекономічної діяльності;
- досягнення прогресу в процесі вступу до СОТ;
- спрощення доступу до ринків США завдяки скасуванню поправки Джексона-Венніка та визнанню України країною з ринковою економікою.
Водночас, протягом 2010 р. відчутний обмежуючий вплив на зовнішньоторговельну та інвестиційну активність мали системні негативні чинники:
- високий рівень політичної напруженості;
- торговельні суперечки з найбільшим торговельним партнером – РФ та збереження бар’єрів щодо доступу на ринки ЄС;
- збереження бюрократичних перепон провадження малого та середнього бізнесу на регіональному рівні;
- невирішеність завдань технологічної модернізації, що обмежує можливості підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та підвищення її конкурентоспроможності.
Головними тенденціями 2010р., які визначали розвиток зовнішньоекономічної сфери стали:
Зниження рівня залежності національної економіки від зовнішніх ринків. Обсяги зовнішнього обороту товарів і послуг за підсумками 2009 року вперше за останні сім років не перевищили офіційний номінальний ВВП (97,6 %) (рис. 1.1). Відношення експорту до ВВП склало менше половини (47,2 %). Активне стимулювання державою розширення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку обумовили зростання конкурентного тиску імпорту на вітчизняних виробників в умовах подальшої експлуатації традиційної експортно-орієнтованої діяльності підприємств промисловості.
Зміна географічної структури товарообороту визначалась переважно динамікою торгівлі з країнами ЄС та СНД. У 2010 р. приріст товарообороту з ЄС майже в 1,8 разу перевищував приріст товарообороту з СНД, що зумовило збільшення частки ЄС у географічній структурі торгівлі України до 32,3 % та зниження частки СНД до 38,3 %. За підсумками року знизилась також і частка торгівлі з країнами Азії (до 17,0 %), що обумовлювалось, в першу чергу, скороченням експортних поставок. В умовах зростання частки товарного імпорту з Азії до 13,9 % (12,9 % у 2009 р.), експорт до країн регіону в загальній структурі знизився до 20,5 %. У торгівлі з країнами ЄС вдалось збільшити як імпортні (до 35,8 %), так і експортні поставки товарів. Важливим очікуваним результатом 2010р. стало відновлення зростання частки країн Америки (6,6 % проти 5,4 %).
Поліпшення товарної структури експорту за ступенем промислової переробки. За підсумками 2010 р. позначилась тенденція до скорочення частки промислової сировини (до 11 % у 2010 р. проти 14,1 % у 2009 р.) та нарощення частки продукції повної промислової переробки (з 30,1 % до 32,1 %) у структурі сукупного експорту. Однак при цьому також зросла частка товарів проміжної промислової обробки (до 48,3 %). Загалом слід зазначити, що на українську продукцію неповного виробничого циклу традиційно високим є попит в країнах Європи (37,3 % експорту таких товарів) та Азії (25 %). В свою чергу, товари повного виробничого циклу найбільшим попитом користуються в СНД (60,3 % експорту таких товарів), і лише кожний четвертий долар від експорту готової продукції надходить з ЄС.
Посилення ролі машинобудування у формуванні зовнішньоторговельних потоків України. Протягом 2010 р. темп приросту товарообороту машинобудівної продукції (31,3 %) значно перевищили приріст зовнішньої торгівлі головних експортних товарів країни - недорогоцінних металів (19,8 %) та продукції хімічної промисловості (23,4 %) Що обумовило зростання майже до чверті (23,6 %) частки машинобудування у структурі зовнішньоторговельного обороту України. Поряд зі значним пожвавленням вітчизняного попиту на імпортну продукцію машинобудування (приріст залишається стабільно високим, зокрема, у 2009 р. приріст імпорту машинобудування склав 36,3 %), тенденції відображають нарощення попиту на вітчизняну середньо- та високотехнологічну продукцію (20,3 % за відповідний період), що на тлі минулорічного спаду є суттєвим досягненням. Зокрема, зросли на 27,9 % експортні поставки вітчизняної продукції машинобудування до ЄС та на 25,9 % - до СНД (у т.ч. на 32,3 % - до РФ). При цьому обсяги виробництва продукції машинобудування в Україні зростали нижчими темпами, ніж експорт, що свідчить про посилення експортної орієнтації галузі.
Значна вага цінового чинника нарощування експорту. У 2010 р. темпи приросту фізичних обсягів експорту зростали були значно нижчими, ніж темпи приросту у вартісному виразі. Перевищення вартості 1 т. експорту у 2010 р. порівняно з 2009 р. торкнулось 32 товарних позицій, на які припадає майже 45 % товарного експорту. В той час як лише по 8 вагомих товарних позиціях (майже 20 % товарного експорту) експортна ціна 1 т. була нижчою порівняно з 2009 р. Зокрема, агрегована експортна ціна 1 т. нафтопродуктів (товарна підгрупа 2710) у 2010 р. перевищувала відповідну ціну 2009 р. більш ніж на 30,0 %. Щодо семи позицій експорту продукції металургійної продукції (20 % товарного експорту 2010 року) експортна ціна 1 т. продукції перевищувала рівень 2009 р. на 21,0-32,7 %. Вартість 12 т продукції зростала в середньому на 6-18 %, продукції рослинництва (пшениця, кукурудза, ріпак) – відповідно на 9,4-23,3 %. В той же час, щодо п’ятої частини експорту ціна 1 т. продукції зазнала незначного зниження порівняно з минулим роком. Показовим є зниження ціни на олії (-11,6 % та руди і концентрати залізні - 17,5 %), щодо інших товарних позицій зниження ціни складало 0,4-6 %%. Зазначені зміни в цілому підтверджують вплив сприятливої світової кон’юнктури на зростання експорту товарів з України у 2009 р.
Нарощування внутрішньогалузевої товарної торгівлі з окремими країнами. Зростання експортно-імпортних поставок товарів з вищим ступенем обробки обумовлене нарощуванням внутрішньогалузевої (тобто однотипними за класифікацією товарами) торгівлі між країнами. В цілому у 2010 році частка продукції, що припадає на внутрішньогалузеву торгівлю, зросла майже у 2,2 разу і складає 23,7 % ( проти 10,6 % у 2009 р.). Зростання внутрішньогалузевої торгівлі відбулось в першу чергу з країнами ЄС (Німеччина, Бельгія, Австрія, Іспанія, Нідерланди, прибалтійські країни, Польща, Угорщина, Словаччина), а також з РФ та Білорусією. Поглиблення інтеграційних зв’язків з цими країнами в цілому відповідає стратегічному напрямку зовнішньоекономічної діяльності країни. В той же час, слабка внутрішньогалузева торгівля з країнами Азії (лише у торгівлі з Китаєм та Туреччиною її частка перевищує 10 %) засвідчує слабкість коопераційних зв’язків та перспективи поглиблення економічної інтеграції з цими країнами.
Скорочення участі підприємств з державною власністю у формуванні як експортних, так і імпортних поставок. У 2010 р. обсяги товарного експорту державних підприємств залишились на рівні попереднього року і склали лише 2,8 млрд дол. США, що відповідає 7,3 % загального обсягу експорту (8,1 % у 2009 р.). Більш суттєво знизилась імпортна активність державних підприємств (з 9,7 млрд дол. у 2008 р. до 7,3 млрд дол. у 2010 р., в першу чергу за рахунок приходу приватних компаній на ринок імпорту енергоносіїв (газу, нафти). Слід очікувати подальшого нарощування частки приватного бізнесу в зовнішньоекономічній діяльності, що потребує підвищення ефективності державної політики щодо стимулювання експорту та регулювання конкуренції на внутрішньому ринку як споживчих, так і стратегічно важливих товарів.
Посилення інвестиційних потоків з країн ЄС. Країни ЄС є найбільшими інвесторами економіки України і їхня частка в загальній структурі надходження ПІІ в Україну постійно зростає (з 71,5 % в 2008 р. до 75,2 % в 2010р.). Вже протягом двох років випереджаючими темпами зростає інвестиційна взаємодія з країнами ЄС-10, інвестиції з яких збільшились торік на 1756,6 млн. дол., тобто на 75,8 % порівняно з початком року, тоді як темпи зростання ПІІ з країн ЄС-15 складали в 2009 р. лише 21,5 % (приріст на 2097,5 млн. дол.). Водночас, звертає увагу той факт, що переважна частка ПІІ з ЄС-10 припадає на Кіпр – 1375,8 млн. дол., або 78,3 % ПІІ з ЄС у 2009 р., що дає підстави для припущення про значну частку в цьому припливі репатріації вивезених раніше з України капіталів.
Відсутність зацікавленості іноземних інвесторів у формуванні на території країни стратегічних платформ для створення та розвитку високотехнологічних виробництв. Переважна орієнтація на високорентабельні, швидкоокупні сегменти української економіки, які водночас не пов’язані з вагомими ризиками техніко-економічного обґрунтування проектів, не потребують значних ресурсів для забезпечення витрат підприємств на початковій стадії їх розвитку. Значні виклики для розвитку економіки України в інвестиційній сфері обумовлює зниження частки галузей промисловості, що є рушіями інноваційного зростання економіки. Зокрема, в 2010 р. в структурі надходження ПІІ частка хімічної та нафтохімічної промисловості становила лише 2,4 % (96,8 млн. дол.), машинобудування – 3,7 % (147,1 млн. дол.). Водночас залишається надзвичайно низьким рівень залучення капіталу нерезидентів у формі нематеріальних активів (лише 1,7 млн. дол.), а також реінвестування доходів, що не перевищують 1 % приросту ПІІ в 2010 році.
Трансформація структури надходження капіталу нерезидентів за формою внесення ПІІ. Позитивною є тенденція до нарощування внесення ПІІ у формі фінансових, а не матеріальних ресурсів. Порівняно з 2008 р. відбулося значне зростання надходження ПІІ у формі грошових внесків (більш ніж вдвічі порівняно з 2008 р., до 3256 млн. дол.) та внесків у вигляді цінних паперів (майже семикратне збільшення, на 661,7 %, до 425,8 млн. дол.). При цьому відбулося зниження частки інвестицій, залучених у вигляді рухомого і нерухомого майна – з 555,1 млн. дол. до 456,2 млн. дол. (з 18,4 % до 10,7 %). Це сприяє розширенню фінансових інвестиційних ресурсів національної економіки.
Таким чином, протягом 2010 р. започатковані позитивні зрушення, пов’язані з підвищенням рівня переробки експортної продукції, гнучкості багатьох виробників щодо диверсифікації продажу на зовнішніх ринках, загальним зниженням рівня залежності від зовнішньої торгівлі, що засвідчило наявність вагомого потенціалу стимулюючої ролі зовнішньої торгівлі та інвестицій на економічне зростання.
Водночас, попри певні позитивні зрушення, не вдалось принципово змінити характер експортних поставок на зовнішні ринки та покращити систему імпортного насичення власного внутрішнього ринку. Посилення впливу іноземного капіталу безпосередньо у виробництві, системі збуту, сервісу та фінансової інфраструктури як розкривають нові перспективи поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків та модернізації виробництва і сфери послуг, так і формують низку ризиків, зумовлених слабкою конкурентоспроможність переважної кількості виробників та сфери послуг. Одним з наслідків спрощення доступу на внутрішній ринок за умов слабкого митного контролю, та контролю якості та споживчих стандартів на внутрішньому ринку стало подальше закріплення частки імпорту у зовнішній торгівлі.Управлінська діяльність завжди базується на основних правилах, яких дотримуються керівники і спеціалісти апарату управління в процесі прийняття тих або інших рішень. Ці правила можуть бути декларовані в спеціальних документах або ж бути своєрідною традицією, нормою, звичаєм. Частіше усього має місце поєднання і того й іншого.
Можна виділити три рівні принципів менеджменту зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні і національні.
Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.
Науковість ЗЕД означає, насамперед, розвиток цієї діяльності відповідно до об'єктивних економічних законів. Дотримання цього принципу на практиці управління міжнародними діловими операціями передбачає виявлення організацією попиту і пропозиції на її продукцію за кордоном, рівня цін, співвідношення їх із витратами в країні-експортері та ін. Знання менеджерів підприємств існуючих теорій міжнародної торгівлі допомагає їм уникати значних прорахунків, обґрунтовано прогнозувати зміни на міжнародних ринках. Особливо важливе значення має цей принцип у здійсненні міжнародних фінансових розрахунків, при яких потрібно спиратися на зміни валютних курсів. Сучасна теорія пропонує чимало корисних теоретичних моделей прогнозування валютних курсів. На базі згаданих моделей практика виробила зручні й різноманітні інструменти управління валютними ризиками: операційними, перерахунковими (бухгалтерськими) і економічними. Використання зазначених та інших інструментів в управлінні ЗЕД - безсумнівна ознака використання принципу науковості.
Системність ЗЕД означає, насамперед, що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки. Самі складові ЗЕД можуть бути виділені за різноманітними ознаками. Безсумнівно, одним із найбільш важливих є контракт (договір) ЗЕД. Виходячи з цієї ознаки, необхідно забезпечувати належний взаємозв'язок між всіма статтями контракту: якістю товару, базисними умовами постачання і ціною, валютою ціни, валютою розрахунку і формами платежу, термінами постачань і транспортних умов, предметом контракту та арбітражем і т.д. Системні взаємозв'язки існують і в період між укладанням та виконанням контрактів. Принцип системності передбачає також необхідність розуміння менеджерами компанії, що ЗЕД є лише частиною її бізнесу. І якщо внутрішньо-національний бізнес організований недостатньо продуктивно, це загрожує і міжнародним операціям. Помилки, прорахунки і втрати компанії в операціях на внутрішньому ринку будуть серйозним сигналом для партнерів цієї компанії по міжнародному бізнесу. Керівники повинні завжди пам'ятати, що закордонний партнер судить про їхню діяльність, насамперед, з їхніх дій всередині країни. За інформацію з цих питань відповідним спеціалістам виплачуються солідні суми згідно зі статтею "консалтингові послуги".
Принцип системності ЗЕД включає також взаємозв'язок міжнародних операцій даної компанії з міжнародним бізнесом у цілому. Оскільки самі по собі операції навіть однієї великої фірми (не кажучи вже про невеличкі українські компанії) займають у загальному обсязі міжнародного бізнесу незначну частину, доводиться пристосовуватися до законів цього бізнесу. Система ЗЕД фірми є лише незначною частиною міжнародного бізнесу як більш вагомої мегасистеми.
Принцип взаємовигідності ЗЕД, на перший погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер, що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток. Проте дотримуватися цього принципу не просто через значну кількість часу, необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності різноманітних зв'язків між окремими зовнішньоекономічними угодами, використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципу взаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежування різноманітних потоків прибутків і витрат.
Крім наведених загальних принципів управління ЗЕД, багато специфічних принципів, яких також необхідно дотримуватися. Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. І хоча терміна "зовнішньоекономічна діяльність" у зазначених документах може не бути, за своїм характером більшість закріплених там принципів мають пряме відношення до зовнішньоекономічної діяльності.
Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:
- суверенітет;
- територіальна цілісність і політична незалежність держав;
- суверенна рівність усіх держав;
- ненапад і невтручання у внутрішні справи;
- взаємна і справедлива вигода;
- мирне співіснування;
- рівноправність і самовизначення народів;
- мирне регулювання спорів;
- усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;
- сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;
- повага до прав людини та основних свобод;
- відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;
- сприяння міжнародній соціальній справедливості;
- міжнародне співробітництво з метою розвитку;
- вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.
Деякі з перерахованих принципів збігаються з загальними, наприклад, пункт "взаємна і справедлива вигода". Він конкретизується у наступних принципах.
Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій.
Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.
Система згаданих принципів включає:
- суверенітет;
- свободу;
- юридичну рівність і недискримінацію;
- верховенство закону;
- захист інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;
- еквівалентність обміну.
Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких повинні дотримуватися не тільки національні, але й іноземні суб'єкти господарської діяльності.
Принцип суверенітету означає незалежне здійснення зовнішньоекономічної діяльності народом України на території своєї країни, а також точне виконання всіх міжнародних договорів і зобов'язань.
Свобода зовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність дій у цій сфері суб'єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання вимог законодавства і виключне право власності суб'єктів ЗЕД на всі отримані результати.
Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких правил, як рівність перед законом усіх учасників ЗЕД, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця розташування та ін.
Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності, порівняно з законами України.
Захист інтересів суб'єктів ЗЕД полягає в тому, що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного законодавства як на території України, так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й умовами усіх ратифікованих міжнародних договорів.
Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить