Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы ГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Зміст теми: Організаційна структура наукових досліджень в Україні. Національна Академія наук - головний науковий центр України. Галузеві академії наук. Кадрове забезпечення наукових досліджень.

 Організаційна структура наукових досліджень в Україні
В Україні існує державна система організації та управління науковими дослідженнями. Вона дає можливість концентрувати й і прямовувати науку на виконання найбільш важливих завдань, и и ходячи з потреб соціально-економічного розвитку держави.
Державна система управління наукою має на меті вироблення стратегічних і тактичних рішень для здійснення фундаментальних і прикладних досліджень, підвищення їх ефективності, вибір найбільш перспективної    наукової     тематики,     інформаційне     забезпечення досліджень, економічне стимулювання їх діяльності.
Законодавчу основу для організації науки створює Верховна Рада України. Виконавчим органом, який розробляє і здійснює заходи по проведенню єдиної політики в галузі науки - є Кабінет Міністрів України. Йому підпорядковані установи та організації, які здійснюють безпосереднє керівництво науковою діяльністю в державі: Містерство освіти і науки України, Національна Академія наук України, галузеві і міжгалузеві міністерства, комітети та відомства.
Організація науки в державі включає чотири основних сектори: академічний - спрямований на забезпечення фундаментальних досліджень, які приводять до одержання нових знань, ідей та теорій; вузівський - спрямований на забезпечення фундаментальних і прикладних досліджень, які дають нові знання та розробки, придатні до практичного застосування; галузевий  - спрямований на проведення прикладних досліджень та здійснення розробок і нововведень; виробничий    -    пов'язаний   із   запровадженням   науково-технічних розробок, удосконаленням техніки і технологій, завдяки чому здійснюються винаходи, створюється нова техніка та нова продукція. Безпосередню наукову діяльність в Україні здійснюють;
-  науково-дослідні і проектні установи  та  центри Національної Академії наук;
-  науково-дослідні установи системи галузевих академій наук;
-  науково-дослідні   підрозділи    та    кафедри   вищих   навчальних закладів (інститутів, академій, університетів);
-  науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні та інші установи міністерств і відомств;
-  науково-дослідні, проектні установи і центри при промислових підприємствах та об'єднаннях;
-  науково-дослідні, конструкторські, технологічні та інші установи і центри, створені на комерційній основі.
Вся сукупність наукових установ та організацій утворює організаційну систему науки в державі. Ієрархічну структуру цієї системи увінчує Міністерство освіти і науки України. Воно є вищим державним органом, який вирішує завдання всебічного використання досягнень науки і техніки в усіх галузях суспільного виробництва.
До виключної компетенції міністерства відносяться здійснення науково-технічного прогнозування, забезпечення концентрації ресурсів академічної, вузівської і галузевої науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, керівництво державною системою науково-технічної інформації, поглиблення науково-технічного співробітництва з іншими країнами світу. Міністерство є вищим функціональним органом державного керівництва наукою, якому надано повноваження здійснювати наукову політику, планувати, прогнозувати і контролювати наукову діяльність усіх наукових установ та організацій України.
У системі державної організації науки важливе місце належить Вищій атестаційній комісії України (ВАК України). Вона являє собою державний орган, який здійснює керівництво атестацією наукових кадрів вищої кваліфікації, забезпечує єдність вимог до здобувачів наукових ступенів кандидата та доктора наук, контролює якість дисертаційних робіт, їх наукову і практичну цінність, беручи тим самим участь у формуванні наукового потенціалу держави.
Розвитку окремих галузей науки, поширенню наукових знань серед населення сприяють наукові товариства. Як добровільні об'єднання, наукові товариства почали виникати в країнах Західної Европи з другої половини XVII ст. Особливого розвитку вони набули з організацією університетів. Наприкінці XVIII ст. в Україні виникли Київське та Харківське товариства дослідників природи (обидва в 1869 p.). Відомі також історико-філологічні товариства при Харківському (1877-1919 pp.) та Одеському (1899-1917 pp.) університетах, Одеське товариство історії та старожитностей (1839-1922 pp.), Харківське математичне товариство (з 1879 p.), Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1893-1939 pp.), Київське юридичне товариство (1877-1917 pp.), Історичне товариство Нестора-літописця в Києві (1873-1917 pp.), Київське фізико-хімічне товариство (1910-1933 pp.), Українське наукове товариство в Києві (1907-1921 pp.) та багато інших. Характерною особливістю таких товариств було те, що вони не тільки поширювали наукові знання. Значна увага в їхній діяльності приділялася питанням громадсько-політичного характеру.
За радянських часів в Україні діяли Одеське археологічне товариство (з 1959 p.), Географічне товариство (з 1947 p.), Педагогічне товариство (з 1961 p.), Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (з 1966р.). Найбільш відомими серед нині діючих в Україні є товариство "Знання", Всеукраїнське педагогічне товариство їм. Григорія Ващенка та деякі інші.
Будь-яке наукове товариство відіграє певну роль в розробці актуальних проблем науки, оскільки воно об'єднує фахівців однієї або кількох споріднених галузей науки, які працюють у різних установах або на підприємствах.
З метою залучення студентської молоді до наукової роботи, у вищих закладах освіти створюються добровільні студентські об'єднання - наукові студентські товариства (НСТ). Вони є важливим засобом підвищення якості підготовки й виховання спеціалістів, здатних творчо застосовувати у практичній діяльності досягнення науково-технічного і культурного прогресу. Наукове студентське товариство кожного вищого закладу освіти має свій власний статут.

Кадрове забезпечення наукових досліджень
Дослідження наукових проблем або окремих питань у тій чи іншій галузі знань проводять спеціалісти, яких називають науковими працівниками. До наукових працівників відносять осіб, які мають вищу освіту і здійснюють науково-дослідну (в науково-дослідних установах) або науково-педагогічну (у вищих закладах освіти) діяльність.
До особистості наукового працівника суспільство висуває високі вимоги. Вчений повинен бути патріотом своєї країни, свого народу. Він повинен мати глибокі професійні знання, широкий науковий і культурний кругозір, тверду життєву позицію, постійно дбати про підвищення свого професійного рівня, проявляти творчу зацікавленість, ініціативність у розвитку тієї галузі науки, у якій він працює. Висока вимогливість до себе, критичний аналіз своєї праці - важливі якості сучасного наукового працівника.
Авторитет вченого визначається перш за все результатами його праці, ерудицією і кваліфікацією. Під ерудицією розуміють широке й глибоке знання тієї галузі науки, в якій працює вчений, а також знання суміжних галузей інших наук. Кваліфікація вченого включає разом з ерудицією суму його творчих навичок у проведенні теоретичної й експериментальної роботи. Вчений, що має широку ерудицію і творчі навички, здатний критично оцінювати наукову інформацію, визначати її цінність і недоліки.
Рівень кваліфікації наукових працівників визначається науковими    ступенями    та    вченими    званнями.    Наукові    ступені затверджуються, а вчені звання присвоюються за визначеним урядом порядком.
В  Україні  встановлено два  наукових  ступені:  кандидат  наук і доктор наук.
Кандидат наук (від латинського candidates - одягнений у біле) перший науковий ступінь. Здобути науковий ступінь кандидата  може  особа  з  вищою  освітою.  Для  цього  потрібно  скласти кандидатський мінімум (іспити з філософії, однієї з іноземних мов -англійської, французької, німецької, іспанської чи італійської, та за  науковою   спеціальністю   згідно   з   темою   дисертації)   і прилюдно (публічно) захистити кандидатську дисертацію.
Доктор наук (від латинського doctor - учитель, наставник) - другий науковий ступінь. Для здобуття наукового ступеня доктора наук потрібно вже мати науковий ступінь кандидата наук і захистити дикторську дисертацію. За діючим в Україні Порядком присудження наукових ступенів докторську дисертацію може захищати і здобувач, який не має наукового ступеня кандидата наук.
Вперше ступінь доктора наук почав присвоювати Болонський уиінерситет (1130), потім Паризький університет (1231).
Питання про присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук розглядаються спеціалізованими вченими радами вищих складів освіти, наукових установ та організацій у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України № 644 від 28 червня 1997 року).
Науковий ступінь кандидата наук присуджується рішенням спеціалізованої вченої ради на основі результатів публічного захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук. Але всі захищені кандидатські дисертації з метою контролю розглядаються ВАК України. На її колегії приймається рішення лише про видачу диплому кандидата наук. Коли дисертація не відповідає вимогам, що висуваються до неї, ВАК України відмінює рішення спеціалізовано ради про присудження наукового ступеня кандидата наук.
Науковий ступінь доктора наук після публічного захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук самою спеціалізованою вченою радою не присуджується. Спеціалізовані вчена рада лише порушує клопотання перед ВАК України про присудження наукового ступеня доктора наук. Відповідна експертні рада ВАК України дає заключения по поданій дисертації. Після цього на засіданні президії ВАК України вирішується питання про присудження цього наукового ступеня конкретній особі.
Наукові ступені присуджуються в Україні у таких галузях наук фізико-математичні (математика, механіка, астрономія, фізика інформатика та кібернетика), хімічні, біологічні, геологічні, технічні сільськогосподарські, історичні, економічні, філософські, філологічні, географічні, юридичні, педагогічні, медичні, фармацевтичні ветеринарні, психологічні, соціологічні, політичні, а також п( мистецтвознавству, архітектурі та фізичному вихованні і спорту. Вченими званнями в Україні є:
-  старший науковий співробітник - вчене звання для працівники науково-дослідних установ;
-  доцент (від латинського docens - той, хто навчає) - вчене звання для викладачів вищих закладів освіти;
-  професор (від латинського professor - викладач, учитель) - вчене звання для працівників науково-дослідних установ і викладачів вищих закладів освіти.
Вони присвоюються на основі рішень вчених рад вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вчені звання присвоюються особам, що обіймають посади, які відповідають цим званням і успішно виконуюті обов'язки, встановлені для цих посад (маються на увазі посади старшого наукового співробітника, доцента, професора; слід зауважити, що виконання обов'язків по одній з цих посад ще не означає наявності у працівника відповідного вченого звання). При цьому враховуються результати науково-дослідної і науково-педагогічної діяльності науковця або науково-педагогічного працівника.
Вчене звання старшого наукового співробітника може бути присвоєне особі, яка має науковий ступінь кандидата або доктора наук і працює в науково-дослідній установі. Воно присвоюється президією ВАК України за поданням вченої ради науково-дослідної установи.
Вчені звання доцента і професора можуть бути присвоєні особам, які мають наукові ступені відповідно кандидата чи доктора наук і працюють у вищих закладах освіти. Вони присвоюються колегією Міністерства освіти України за поданням вчених рад нищих закладів освіти. Традиційно вчене звання доцента здобуває особа з науковим ступенем кандидата наук, а вчене звання професора - особа з науковим ступенем доктора наук. Але в окремих випадках (це передбачено діючим Положенням про присвоєння вчених звань) вчене звання доцента може бути присвоєне особі без наявності у неї наукового ступеня кандидата наук, так само як і вчене звання професора без наявності наукового ступеня доктора наук.
Присудження наукового ступеня і присвоєння вченого звання засвідчується відповідно дипломом чи атестатом встановлених в країні зразків. Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає ВАК України, а атестати професора і доцента - Міністерство освіти України.
У різних країнах світу існують власні особливості та підходи до атестації наукових та науково-педагогічних працівників, назви і номенклатура наукових ступенів та вчених звань, що склалися історично. Вони мають відмінності як в країнах Східної Європи (колишні країни соціалістичного табору), так і в країнах Західної Європи, Азії, Америки тощо.
Наприклад, в Угорщині, перший науковий ступінь - доктор університету (присвоюється випускникам університету, що склали 2-3 спеціальних іспити та захистили дисертацію в комісії університету); другий - кандидат наук, третій - доктор наук (присуджується академією наук). Доктор університету може займати посаду асистента чи ад'юнкта, кандидат наук - доцента


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить