Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Глобалізація світової економіки та проблеми України

Глобалізація світової економіки та проблеми України
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

 

Глобалізація світової економіки та проблеми України


Роль і місце будь-якої країни у світовому господарстві й міжнародному поділі праці (МПП) залежить від багатьох факторів. Основні з них такі: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості й залучення у МПП, її вміння адаптуватися до умов міжнародного господарського життя. Україна як суверенна держава поки що дуже незначною мірою впливає на МПП й інтеграційні процеси, які відбуваються у світовій економіці, залишаючись тривалий час осторонь головних світо-господарських процесів (див. табл. 2.3 додатку).
В кінці XX ст., коли віджили й виявилися відкинутими безліч ідеологічних догм, Україна лише почала знімати з себе пута, які заважали їй активно брати участь у сучасних процесах глобалізації й регіоналізації. Україна, що розташована у центрі Європи, поруч з державами, які активно реформують свої економіки, помітно відстала й не встигає за процесами, котрі відбуваються у сусідніх державах. Беручи до уваги ресурси й географічне положення України, а також конкретні умови, які створює світова економіка для кожної держави, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки й прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.
При існуючій розбіжності думок стосовно включення України у МПП та світогосподарські зв’язки є зрозумілим і безсумнівним те, що без оздоровлення економіки через структурну перебудову і без створення дійових законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних підвалин гідне входження України у світове господарство неможливе. У «Плані для Європи» 3. Бжезінський писав: «Проблему України не можна залишати без уваги. Україна просто надто велика, надто важлива, а її існування має особливе значення як для Росії, так і для Заходу» [16].
Україна як суверенна держава робить лише перші кроки на світовій арені. У цих умовах їй належить вирішувати у порівняно короткий термін багато принципово важливих проблем переходу до економіки відкритого типу. Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, що зовнішня конкуренція буде не стимулюючим фактором, а зруйнує й без того слабку українську економіку.
Логіка розвитку України в кінці 1990-х років та перспективи на найближче десятиліття XXI ст. підказують їй необхідність балансування у відносинах із Заходом, де вона впритул межує з Європейським Союзом, і на Сході - з Росією й іншими країнами СНД. Державі, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість міжнародних економічних зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного економічного розвитку. Тут доцільно згадати відомий вислів У. Черчілля: “У Великої Британії немає ані друзів, ані ворогів. У неї є тільки національні інтереси”. Україні також не завадило б дотримуватись цього принципу заради майбутнього добробуту.
Може скластися уява, що такий підхід, який підкреслює пріоритетність національних інтересів, вступає у протиріччя з процесами глобалізації й інтернаціоналізації. Проте це не так. Політика суверенної держави визначається безліччю детермінант, включаючи рівень соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічне положення країни, її національно-історичні традиції, культурну спадщину, співвідношення державних засад і демократії тощо. Всі вони, акумулюючись у зовнішній політиці держави, є складовими концепції національного інтересу, і мають слугувати для самозбереження нації та держави.
Як показує практика глобалізації кінця XX сторіччя, все більше набирає сили процес регіоналізації світового економічного простору. Україна вбачає одне з найпріоритетніших своїх завдань у налагодженні ефективних та гідних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом. До речі, це збігається і з концепцією, котру обрав для себе Європейський Союз ще у 1993 р. на зустрічі вищого керівного складу у Копенгагені, заявивши, що він буде розширюватися на схід за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Україна не ввійшла до списку першочергових кандидатів та навіть кандидатів другого ешелону, однак на наступних етапах її кандидатура цілком реальна. На думку того ж 3. Бжезінського, Україна приєднається до НАТО до 2010 р., а надалі ввійде повноправним членом до Європейського Союзу [16]. Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було підписано 14 червня 1994 р., але на її ратифікацію всіма членами ЄС пішло майже 4 роки. Вона вступила в силу 1 березня 1998 р., і з цього моменту для України відкрилися нові можливості виходу на ринки країн-членів ЄС з вітчизняною продукцією. Проте угода поставила перед Україною завдання подальшої реструктуризації економіки, заміни механізму співробітництва з ЄС і підготовки правничого поля, яке забезпечило б реалізацію цієї угоди.
В умовах вкрай жорсткої конкуренції між регіональними торговими блоками Європейський Союз з метою підвищення своєї конкурентоспроможності у змаганні з НАФТА й країнами АТР зацікавлений у прийомі економічно сильних та підготовлених до конкуренції країн-кандидатів.
Україні на сучасному етапі її розвитку необхідно ще багато чого зробити, щоб досягти бажаного рівня. Так, у відповідності з угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, з 1998 р. розпочато практичні дії по формуванню між ними зони вільної торгівлі.
Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД і особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і у якому Україна була периферією, сьогодні сприймається досить критично. Але, між тим, не слід відкидати те, що було корисним і що може бути корисним нині й у майбутньому. Мова йде про економічні зв'язки та паростки кооперації, які ще можливо зберегти й розвинути. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з новими державами, що виникли на теренах колишнього СРСР. Не всі інтеграційні пропозиції сьогодні відповідають потребам й інтересам України, та й можливості України зараз вкрай обмежені. Досвід підказує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.
Договір про створення Економічного союзу в СНД від 24 вересня 1993 р. ставив за мету послідовне й погоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також погодження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної та податкової політики. На основі договору було підписано велику кількість угод, які неможливо було реалізувати, оскільки вони не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.
Після ухвалення договору про створення Економічного союзу було складено план інтеграційного розвитку, у межах якого передбачалося створення Платіжного та Митного союзів країн СНД. Через проблеми, що виникли у платіжно-розрахункових та митних відносинах, повноцінної реалізації цих ідей досягнуто не було. Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани у рамках СНД пояснювалися не лише внутрішніми труднощами кожної з держав СНД, але й недостатніми обгрунтуванням та відпрацьованістю концепцій створення нових механізмів. Саме тому взаємовідносини України з державами СНД упродовж 1990-х років складалися раніше і дотепер на основі двосторонніх торгово-економічних угод.
Для України її майбутнє насамперед пов’язане з відтворенням державності й оформленням загальнонаціональної ідеї. Молода держава ще має виробити стійку й динамічну модель власної економіки, її політична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випливає з географічного положення держави у межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.
Європейський вибір України не передбачає її однозначного тяжіння до Європи, а припускає створення системи взаємовідносин України у просторі Росія-Європа-Північна Америка-Чорномор’я-СНД. Саме ця система у глобальному контексті передбачає набір стратегій і перспектив шляхів розвитку України у XXI ст.
Найперше місце у даній системі займає Росія. Після багатьох місяців підготовчої роботи президенти двох країн 27 лютого 1998 р. підписали договір про економічне співробітництво до 2007р. Договір передбачає координацію економічного та соціального розвитку обох країн, співробітництво у сфері торгівлі, створення міцної та вільної бази для стратегічного партнерства у глобальному масштабі. Практично в обмін на визнання Росією повного суверенітету України та її територіальної цілісності Україна відкрила двері для проникнення російського капіталу на українські ринки. Цей договір став яскравим прикладом компромісу в ім’я руху вперед [40].
В основу розвитку економічних зв’язків у рамках “Північ-Південь” може бути покладене зручне географічне положення України між технологічно розвиненою північчю та півднем Європи, який швидко розвивається, та прилеглим до нього Близьким Сходом і північноафриканськими країнами. У розвиткові й підтримці цих зв’язків зацікавлені як північні країни Європи, а також країни зони Чорноморського економічного співробітництва, так і практично весь регіон Середземномор’я. Чорноморсько-Балтійський стратегічний вектор набуває ще більшої актуальності у рамках пріоритетів, визначених Європейським Союзом при розвиткові транспортної інфраструктури у напрямку “Північ-Південь”, який включає у себе декілька транспортних коридорів, будівництво трубопроводів та інші інвестиційні проекти.
Унікальність географічного положення України дає їй можливість виконувати роль однієї з найважливіших ланок на осі “Схід-Захід”, або іншими словами на шляху “Європа-Тихоокеанський регіон”. На полюсах цієї стратегічної осі розміщуються два головних світових регіональних торговельних блоки. Про важливість східного напрямку у зовнішньоекономічній діяльності України говорить і те, що у державах АТР нині проживає майже половина людства, виробляється більше 55% товарної продукції світу й зосереджено приблизно 40% обсягів світової торгівлі. Це - один з найбагатших і найбільш передових регіонів у галузі розробки новітніх технологій та їх впровадження у життя, який сьогодні генерує майже половину всіх світових інвестицій (див. рис. 2.9 додатку).
Крім економічного значення, АТР відіграє одну з ключових ролей у глобальній політиці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Китаю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АТР у зону високої інтеграційної активності, економічного та політичного динамізму передрікає йому лідерство у новому XXI сторіччі.
Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні. Сьогодні більш активна орієнтація України на Захід, що пов’язано з можливістю отримання інвестицій, переданням технологій, досвіду управління, проте це не виключає тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на Сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинотехнічного експорту, а також могли б завантажити роботою її науково-технічний потенціал. Україна має великі можливості для участі в реалізації значних енергетичних та інших промислових проектів. Її інтеграція у систему економічних відносин з державами АТР вимагає вирішення багатьох економічних та політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону.
Магістральним шляхом розвитку економіки України у XXI ст. буде створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, яка останнім часом зібрала найбільшу кількість прибічників у світі. Це, з одного боку, дасть можливість Україні, яка відкрилася світові, бути зрозумілою для країн-партнерів і розмовляти з ними однією мовою бізнесу, а з другого боку, відкриє для ТНК шлях в Україну.
Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити приватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефективного мінімуму державну адміністрацію.
На ці процеси в Україні впливатимуть також і ТНК, які поділили між собою світовий простір і використовують національні уряди в своїх інтересах, диктуючи їм умови й визначаючи коло пільг, що необхідні для їхньої діяльності у країні. Практика роботи ТНК на національних ринках розкриває методику використання ними політичних кіл окремих держав, а також зацікавленість ТНК у використанні їхньої інфраструктури, національної системи інновацій й захисту авторських прав. У результаті складається ситуація, коли ТНК мають потребу в організації допомоги з боку національної держави, якій, у свою чергу, потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.
Не є секретом те, що сьогодні успіху досягає той, хто володіє найдосконалішими технологіями і вміє їх впроваджувати у виробництво. Однак досягнення успіху неможливе без створення національної системи інновацій, яка формується на засадах використання знань як продуктивної сили шляхом організації досліджень й забезпечення сприяння впровадженню інновацій. У період розгортання глобалізації багато країн об’єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й технологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і, більше того, до застою та деградації. Науково-технічний потенціал та національна система інновацій, на думку спеціалістів, дають Україні значні переваги у конкурентній боротьбі. Цей потенціал і всі пов’язані з ним переваги слід активно задіяти для реалізації стратегічних інтересів України та забезпечення довгострокової стабілізації економіки.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить