Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Шляхи вдосконалення здійснення валютних операцій

Шляхи вдосконалення здійснення валютних операцій
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Шляхи вдосконалення здійснення валютних операцій


У процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію відкритою (стратегія максимізації прибутку) або закритою. Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу у напрямі закритої валютної позиції, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегії дає змогу банку уникнути частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті. Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті для зниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональних ринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіх надходжень і платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують великими обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція суттєво залежить від потреб клієнтів. Отже, обираючи стратегію управління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повного узгодження всіх надходжень і платежів в іноземній валюті є радше теоретичною і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.
Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку "грають" на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка – навпаки. Що вищий ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть суттєвими.
Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, а й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає деяких учасників валютного ринку, в тому числі і банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в сподіванні на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів.
Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потреба оцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень. Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю [53]:
де  – прибуток (збиток), отриманий від переоцінювання валютних
коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;
VP – валютна позиція банку;
sp, s – прогнозований і поточний валютний курс відповідно.
Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності, пов'язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модель ймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується.
Прогнозування валютного курсу – це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування використовується сучасний аналітичний інструментарій. Аналітики також спираються на власні міркування щодо зміни форвардних валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Різниця між форвардним і спот-курсом залежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалості форвардного періоду. З продовженням строків різниця між спотовим і форвардним валютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів потрібно брати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів; співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок. Крім того, банки можуть скористатися прогнозами професійних аналітиків.
Отже, рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон'юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обгрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.
У процесі управління валютним ризиком і валютною позицією комерційні банки застосовують дві основні групи методів: управління валютною структурою балансу та хеджування валютного ризику [53].
Зміст першої групи методів зводиться до впливу на валютну структуру балансу для обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів. До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті. Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами (конверсійні операції, укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів, проведення форфейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, та ін.). Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їхній розмір до прийнятного рівня.
Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативний розмір позиції за певною валютою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дає змогу увідповіднювати валютні позиції до встановлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Зазвичай банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у надійнішу та стабільнішу валюту. Наприклад, якщо очікується зростання курсу долара США щодо євро, то має сенс швидкий обмін вільних грошових коштів у євро на долари. Однак конверсійні операції майже не впливають на розмір загальної валютної позиції банку, прийнятої в Україні, і тому не можуть бути використані для її регулювання.
У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання (leads and lags від англ. випередження та відставання), який грунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їхнього ринкового курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать [65]:
- прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;
- прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;
- дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів у разі очікування зниження курсу;
- прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку та ін.;
- регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються передусім законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У переважній більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається і можливість дострокової оплати, і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки та ін.) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу через зниження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті становить різновид обліку векселів і полягає в перевідступі банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. Банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться з великими обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менш як 1 млн. дол. США) та з тривалим кредитом (на період від півроку до 5–7 років). Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера.
Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, які мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс та ін. Добір платіжних вимог, що дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень і недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу впродовж дії форфейтингової угоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів.
Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їхньому власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила валютного регулювання в окремих країнах можуть обмежувати можливості використання методу дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у вітчизняній практиці.
Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам і планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування сучасніших і досконаліших методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.
Друга група методів, пов'язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дають змогу компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф'ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, своп-оціонами, а також різних їх комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп.
Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій і застосовувати досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику. Інструменти хеджування валютного ризику відрізняються за характеристиками та механізмами функціонування і докладно розглянуто в наступному розділі.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції згідно інтегральної методології НБУ, розраховується за формулою [30], яка враховує як балансові, так і позабалансові валютні активи та пасиви:

Н13 =       х 100 %,                                                                                 3.2

де ВП - загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позаба-
лансовими активами і зобов'язаннями банку за всіма іноземними
валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну
дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і
коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті
окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма
іноземними валютами:

ВП = ВПа – ВПз                                                                                          3.3

де ВПа -балансові та позабалансові активи;
ВПз (балансові та позабалансові зобов'язання).
РК - регулятивний капітал банку.
Якщо комерційний банк, як аналізуємий у дипломному проекті ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», регулює валютну позицію тільки з застосуванням балансових інструментів, то маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність [69]:
- довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
- коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.
Таким чином, проведений аналіз показує, що після суттєвого провалу валютного менеджменту банку у 2009 році та значними нанесеними збитками за рахунок валютообмінних операцій, у 2010 році ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зайняв стратегічно нейтральну балансову валютну позицію, значно знизивши рівень валютного ризику та перемістивши акцент на розвиток обсягів операцій в євро і зниження відносного обсягу операцій в доларах США.
Останні різкі коливання курсу долара США та євро в бік зростання курсу іноземних валют до національної валюти України (кінець вересня – початок жовтня 2010 року) показали хибність прогнозного валютного менеджменту в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Таким чином, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» без застосування нових позабалансових інструментів валютного хеджування ризиків зміни курсів за допомогою описаних вище валютних деривативів буде наражатися на великий рівень втрат від коливань валютних курсів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить